Конкурсні роботи учнів

Тихенко Валерія

І

Я «Кобзаря» знов відкриваю -

Й слова у ньому оживають,

Ведуть мене у ті часи,

Коли могутній світ краси,

Поезії, мистецтва світ –

Тарас плекає з юних літ.

Ось у траві переді мною –

Маленький творить він, весною.

Несе у світ дитячі мрії,

Й несправджені пізніш надії.

Перегорну кілька сторінок –

Вже безліч інших в нього думок:

«Чому життя несправедливе

І доля чом така зрадлива?»

Тарас завжди поради дарував

І залюбки усім допомагав.

Тепер за нього роблять це слова,

Які він у вірші свої поклав.

ІІ

Тарас тримає Україну,

Нам залишивши все своє.

Віршами, що живуть донині,

Науку й досі нам дає:

«У  світі є один такий куточок,

Де все прекрасне зібране в одне.

Де зірка в небі і простий листочок –

Незвичні й захоплюють мене.

Поля широкі – простори безкраї

Тримають в собі безліч різних див.

І тут завжди свободи дух гуляє,

Який народ наш сам собі створив.

Величні гори, і моря, й ліси

Вплелись, мов у віночок, в Батьківщину.

Куточок цей є втіленням краси.

Люблю його.  Люблю я Україну.»

ІІІ

 (переспів поеми «Катерина»)

І

Побоялися б дівчата

З москалями знатись.

В них любові небагато –

Лихові спіткатись.

І сім’ю свою в ганьбі

Вам топить не варто.

Лиха не несіть собі –

Адже це не жарти!

Полюбився Катерині

Москалик завзятий.

Та й не слухала дівчина

Батьківські поради.

Все ночами ясними

Хлопцем любувалась,

Але зірками згаслими

Лихо закрадалось.

Москаль в похід зібрався –

В Туреччину пішов.

Вернутись обіцявся -

Чомусь не прийшов.

Незчулась Катерина  -

А коса покрита.

Заколисує дитину

І сльозами сита.

Насміхались люди

Із чужого горя:

«Москаля не буде!»

Що ж… така є доля…

Виходила дівчина

У вишні гуляти

І розповідала сину

Про батька багато.

Та все питала в Бога:

«Вдачі де нам брати?

І від кого нам без нього

Захисту чекати?»

 ІІ

Сіла мати коло столу

Зажурилась дуже

І питала вже відколи:

«Де ж наше подружжя?»

Докоряла Катерині :

«Ти мене не чула!

Краще б ти іще дитиною

У річці втонула!

Йди в Московщину шукати

Москалеву хату

І забудь, що маєш матір.

 І не згадуй тата.»

Залишила Катря хату,

Подалась в долину,

Та батькам уже не знати,

Що кажуть за спинами.

ІІІ

Довгий шлях в Московщину

У людей питала.

День і ніч без спочину

В пошуках блукала.

Щирі люди стрілись

І пустили в хату,

Добре відігріли

Й стали дні справляти.

ІV

Довго дні минали.

Й раз під завірюху

Коні прискакали –

Катря в двір щодуху.

Москалі назустріч їй

Їхали поважно.

І впізнався молодій

Той Іван відважний.

Вже просила не за себе,

А сина забрати,

Та йому хлопча не треба:

Нікуди дівати!

Так пішов москаль і далі,

Лишив Катерину,

В сина  й матері не стало -

Сирота дитина.

Лиш почувся сплеск води

У ставі найближчім.

В передбаченні біди

Тужно вітер свище.

V

Дорогою в столицю

Пани їдуть в берлині.

На мить хоч зупиниться

Бажає господиня.

Хлопчаку Івасю

Дарувала гроші.

Пан не обізнався:

Справді, очі схожі.

Та поїхали в берлині

Далі по дорозі.

«Чому так?» - сказать дитині

З нас ніхто не в змозі.

ІV

Тарасе Григоровичу, саме до вас

Хотіли б звернутися очі.

Серце поринуть у вічний ваш час,

Як завжди настирливо хоче.

Можливо, тоді розказали б ви нам,

Які ви носили бажання.

Навколо персони вашої гам

І слава не дійде згасання.

Героєм історія вам пам’ятає,

Цей спомин не буде розбіжним.

В країнах усіх вас добре знають:

У нашій, і в зарубіжних.

V

- Тарасе Григоровичу, нам розкажіть,

Як саме жилось на чужині?

Це ж наче у клітці із золота жить,

Без матері бути дитині!

-         І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

- Мабуть, ви хотіли додому вернуться?

Мріялось вам в Україну полинуть?

Не раз помічали нестримний стук серця,

Можливо,  хотілось загинуть..?

-         Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать — і мовчать!

Буклет 

                                                                                                            Кацай Дар'я

Невідома планета

      На невідомій планеті, яка досконало ще ніким  не вивчена, мешкають вірні друзі – М’якиш, Нетак і Непосидько, що постійно потрапляють у захоплюючі пригоди.  Вони живуть поруч із казковими роботами, літаючими тарілками,які виготовлені з незвичайних матеріалів.

       М’якиш - витвір хендгаму або розумний пластилін. Кругленький, товстенький  і дуже ніжний. У морозний день він перетворюється на камінь і стає нерухомим, а в спекотний – стає м’яким і таким липучим, що ніг від полу не може віддерти.  Тож зв’язуватися з ним не смій  - прилипнеш. Товстунчик такий мовчазний, що слова з нього не витягнеш, однак, коли починає говорити, то обов’язково щось розумне і цікаве, бо часу в М’якиша на роздуми завжди багато. Бувало, вигадає щось цікаве, захоче про це розповісти та як почне слова розтягувати , що всіх починає на сон тягти. Так його і прозвали мешканці планети - М’якишем. 

       Нетак був зроблений із дуже твердого  дерева.  Увесь якийсь незграбний,  брови завжди насуплені й робив усе  навпаки.  Скажуть незграбі : «Сядь!» – він встане, скажуть: «Йди!»- він стоїть. Якщо  говорять добре, Нетак не погоджується,  якщо погано – говорить – «добре», і завжди  йому подобається примовляти  «не так» і «не так». За це його і назвали - Нетаком.

     Непосидько виготовлений із  тонких пружин. Руки й ноги в нього з пружинок і навіть антени  на голові з пружинистих волосинок. Звичайно, цей хлопчик ніколи не міг  перебувати в спокої, адже він був  увесь ходяча пружинка! Бувало почне  стрибати  через  скакалку ,  а зупиниться не  може – пружинки не дають.  Довелося його так і назвати - Непосидько.

       Сьогодні ми поринемо в  захоплюючі мандри  з нашими друзями. Вони будуть  подорожувати  по всій  галактиці, щоб  дізнатись про життя  інших планет і  знайти казкові  деталі для  злагодженої роботи  своїх незамінних помічників – роботів  і літаючих тарілок.

        І ось  троє  товаришів, сидячи в ракеті під назвою «Казка», відправляються в подорож до зірок. Секунда - і  вони вже  в космосі, де більше  мільярда планет. У  друзів перехопило подих від побаченого, окрім Нетака, бо він вважає, що це  просто темрява.

        Однак прямо по курсу корабля знаходиться планета «Земля», яка має дуже цікаве забарвлення, адже переливається насиченими кольорами блакиті й зелені.  Після довгого  спостереження  наші мандрівники приземлилися в най густішій частині лісу. Коли М’якиш, Нетак і Непосидько залишили ракету, то відразу помандрували на пошуки нових,незвичайних матеріалів для побудови літаючих апаратів. У незвичайному лісі друзі знайшли багато гілочок, горішків, листя, яких зовсім немає на їхній планеті,  а також  вони зустріли невідомих звірів, які їх дуже зацікавили, і  в майбутньому, можливо,  будуть жити на їхній планеті, але у вигляді  роботів. У лісі друзі довго не залишалися, бо загадковий будильник нагадав їм про обідній час.

      Поклавши свої знахідки  до летючого корабля, мандрівники вирішили пообідати. Дістали харчі й , смачно попоївши, пішли далі  милуватися планетою. Хлопці знайшли маленьке озерце, у якому  вирішили поплавати, адже на їхній планеті не було морів і річок, а про водойми вони дізналися із всесвітньої павутини, якої напрочуд багато в них удома. Купалися тільки  Нетак і Непосидько, бо М’якишу не можна, тому що він з розумного пластиліну. Так минув незабутній для наших друзів день на планеті Земля. Хвилина - і  прибульці полинули далі, адже вони знайшли  потрібні матеріали  і фігурки для роботів.

      Після  того як «Казка» відірвалася від землі , мандрівники опинилися в космічному просторі, де почали роздумувати над наступним місцем подорожі. Ця мандрівка  відправляє М’якиша, Нетака і Непосидька на астероїд Бі-612.  Приземлившись на маленьку планету, вони знайшли нових друзів – маленького  принца,  лиса і троянду, які розповіли нашим мандрівникам про своє життя.

      Маленький принц – герой галактики, сміливий, добрий, довірливий хлопчик. У нього є вірний товариш лис , що подорожує разом із ним, й улюблена троянда, яку він доглядає і захищає  від лихих рук. Дуже багато добрих справ зробив маленький принц, рятуючи планету від лихого Змія.

    Першою планетою, яку почав рятувати Маленький принц була зірка Кубікс.  Маленький сміливець і його вірний помічник  помітили  в космосі планету, вкриту сутінками. У мороці друзі почули дитячий голос,що благав про допомогу, і звичайно ж  відразу кинувся на поміч. Цього разу сутінки намагалися образити маленьку дівчинку. Рятівники астероїду прогнали примар і допомогли дівчинці Лінеї, яка прийшла погратися на дитячий майданчик. Виявилося, що для Кубіксів життєво необхідно гратися, бо  так вони заряджаються енергією. Саме тому, незважаючи на небезпеку, дівчинка одна прийшла на майданчик і, захопившись грою,не помітила сутінкових примар. Маленький принц зрозумів, що йому необхідно допомогти Кубіксам позбутися туману, щоб вони  знову могли гратися.

   Потім Маленький принц розповів про те, як вони з Лисом  потрапили на планету, де насилу змогли відкрити двері, а все тому, що вони були настільки великі, що маленькому сміливцю довелося дуже довго дотягуватися до їхньої ручки. Та коли вони потрапили за двері, планета почала дивувати наших героїв. Першою живою істотою, яку вони зустріли, була курка. Але не Лис, а сама птаха почала ганятися за ним. Далі друзі побачили літаючі поштові скриньки Через деякий час Маленький принц із Лисом потрапили на урок, який проводила вчителька на ім'я Природа. Вона розповіла, що на планеті відбуваються дивні речі - трапляються землетруси, з'являються піщані береги - всі ознаки, що планета хворіє.

     Ще багато цікавих історій розповідав Маленький принц про врятовані  планети. Нашим мандрівникам дуже сподобалися ці незвичайні і захоплюючі пригоди, тому вони вирішили здійснити кілька мандрівок на невідомі їм планети. Не знайшовши ніяких незвичайних матеріалів, лише цікаві історії із життя Маленького принца, наші мандрівники попрощалися й вирушили в дорогу. Товариші домовились, що  кожен обере одну з планет, яка йому сподобалася і таким чином здійснять мандрівку.

        М’якишу була до вподоби загадкова планета  Гігант. Усього одна мить - і друзі в полі зору великого Гіганту. Нетак і Непосидько були зачаровані красою планети,  вони й не уявляли, що вона така гарна. Планета була рожевого кольору, на ній жили маленькі за  розміром мешканці,  які нагадували ліліпутів і мали дуже незвичайні імена - Клік, Таламус, Легенда. Юні мандрівники знайшли на цій планеті багато квітів, які в майбутньому стануть прикрасою їхньої планети, солону воду , яку набрали в скляну пляшку, для створення штучного озерця в себе вдома, зелене листячко, що стане макетом лісу. Нетак отримував величезне задоволення від мандрів, а в його думках вже крутилися макети трансформерів , які за розміром і виглядом нагадуватимуть цих маленьких людей і стануть новими мешканцями на їхній планеті. Увечері товариші  відправилися до своєї «Казки» в передчутті нової мандрівки.

   Уранці летючий корабель приніс наших прибульців на планету, яку вподобав Нетак, нею виявилася  планета Смаколик, яка мала дивакуватий вигляд. Приземлившись на ній, друзі відчули запах карамелі. Радість переповнювала товаришів, вони вирішили піти на запах і натрапили на таємний вхід, що привів їх до старих дверей. Потрапивши за двері, М’якиш , Нетак і Непосидько були дуже розчаровані , адже вони гадали, що тут буде світ солодощів - карамельні поля, шоколадні річки, але виявилося , що це витівки планети , і відчувається тільки аромат. Не розгубившись, друзі пішли далі. І ось знову наступна знахідка - пелюстки  гігантських квітів із карамельним запахом. Несподівано почався  шоколадний дощ, і в цю мить їхнім прихистком стали пелюстки, які із закінченням негоди не втратили свого чудового вигляду.

        Наступна подорож – вибір Непосидька, тепер товариші попрямували на планету Читайлик. Мандрівний шлях привів друзів на  площу, яка нагадувала величезну бібліотеку з кремезними полицями книг і газет, як виявилося пізніше, тут дуже полюбляють читати. Мешканці планети без метушні  обмінювалися газетами і книгами, потім знову  приносили на площу свої книги, залишаючи їх тут назавжди, тим самим звільняли своє помешкання від зайвого, а площу поповнювали новими книгами. Наші мандрівники непомітно прихопили з собою декілька книг, щоб створити власну бібліотеку, як згадку про книжкову планету…

    Уже  майже сховалося сонце, останній оберт робить летючий корабель «Казка».  Виснаженні, але задоволені  М’якиш, Нетак і Непосидько  поспішають додому. І хтозна, можливо, саме ця планета, яка не має своєї назви, не має точного місцезнаходження засяє яскравою зіркою на нашому небосхилі й зазнає досконалого її вивчення.